Прес-конференція UKRINFORM

Незважаючи на всі перешкоди, нам вдалось зібратись. Якою ціною – то інше питання. Але ми маємо чітко розуміти і усвідомлювати, яка ціна у кожної дії чи бездіяльності.

Система далека до досконалої, в країні триває повномаштабна війна і говорити про Перемогу на жаль дуже зарано. За яких умов можлива Перемога? Питання до кожного з нас сьогодні, працюючі над концепцією стратегії відновлення і розвитку країни. За яких умов можемо отримати негативний сценарій і як цього сценарію уникнути. І це питання відповідальності, а не пошуку винного… І якщо хтось каже, що про тяжки обставини треба мовчати, це не правда. Бо мовчання приводить до втрат мрій, віри, себе і тисячі життів, можливо – країни.

В умовах повномасштабного вторгнення, яке триває в Україні, бізнесу та загалом українцям важливо не втратити ціннісні орієнтири та відчуття важливості планування майбутнього. Але як будувати стратегії, коли триває війна? Як будувати плани в умовах, коли майбутнє невизначене? Хто і в який спосіб має розробляти стратегії? Що таке стратегія для кожного з нас? (спільне понятійне поле і комунікація)Що для нас відновлення? Що для кожного із нас гендерна політика?

Сьогодні – Це наша спроба поговорити про важливі речі, які лежать вже поза відповідальністю кожного за свій бізнес, проголосоване рішення чи реалізований невеличкий проект, а скоріше у царині спільного блага. Ми дійсно віримо, що не достатньо добре робити свою роботу і донатити, ми несемо відповідальність (а отже, і можемо впливати) зокрема і на те, що відбувається у наших галузях, спільнотах, суспільстві. Зясувати, ми обєкт, яким маніпулюють, чи субєкт, який впливає і фокусується на важливому. Це складний, але разом з тим і амбітний виклик для всіх нас — бо нам потрібно навчитися співпрацювати, довіряти, партнеритися, думати про потреби інших і про взаємовигідні рішення так, як ніхто з нашого покоління не робив це досі. InterUAction – відповідальна взаємодія.

Форум, який відбувася 8 вересня, це початок ширшої ініціативи, ніж просто форум. Це про діалог і пошук механізмів взаємодії, обєднання зусиль, ресурсів, можливостей. А форум, це один із інструментів цей діалог розпочати.

• Економіка, МСБ, аграрна політика

• Освіта і наука

• Охорона здоров’я

• Безпека, громадська оборона

• Відновлення інфраструктури і житла, аудит збитків, понесених внаслідок війни

• Культура, інформаційна і молодіжна політика, національно-патріотичне виховання, фізична культура і спорт

• Соціальна політика, захист прав ветеранів війни, повернення та інтеграція ВПО в суспільно-економічне життя держави

• Екологічна безпека, енергетична безпека

Це не були виступи, окремі кейси, презентації досягнень. Це була практична робота з якісною фасилітацією та заздалегідь визначеними інструментами. Велась активна робота, дискусії, наводились аргументи і визначались пріоритети, бо кожен розуміє виходячі із своєї ролі, досвіду і реальності. Активні громадські діячі, експертиза з заявленими напрямками, міжнародні партнери та експерти, депутати різних рівнів рад з різних регіонів країни, представники і представниці бізнесу та медіа, органів виконавчої влади, керівники комунальних закладів шукали спільне і неприпустиме. Стало дуже наочно і зрозуміло, що не можна думати окремо про стратегію освіти, медицини, культури, тощо. Вони мають бути вписані в ширші системи – громад, частиною яких вони є. Важливо сформувати єдиний підхід (за філософією), але різний за методами і інструментами, який для кожної територіальної одиниці свій, але в результаті якого виграють всі.

Наскрізно пропрацьовувалось два напрямки, гендерна чутливість і корупція.

Людиноцентричність – це те, що має бути у основі концепції будь якої стратегії. Бо головний ресурс країни, регіону, громади – людина.

Наразі маємо Постанову КМУ, це про технічне прийняття дійсно необхідного документу. Але очевидно, сценарій треба змінювати.

Тому є бачення доопрацювати рекомендації за результатами форуму, започаткувати адвокаційну кампанію, нарощувати експертні групи і будувати нову економічну систему

Чому переважають розрізненість і боротьба за ресурс?

З початком війни, було очікування, що люди зміняться і усвідомлять глибину проблеми, але війна не змінила людей, вона проявила. Інколи, цей прояв був шокуючим. В короткому проміжку часу люди обєднались, відчули патріотизм, але в результаті кожен опинився в своїй маленькій реальності. Створились тисячі громадських організацій, благодійних фондів, але це не свідчення масштабування і єдності, це свідчення розрізненості і боротьби за ресурс, якого достатньо багато, якщо розумно, в прозорий спосіб розподіляти і використовувати, інвестувати, а не проїдати.

Це шлях, у якому немає готового алгоритму, але ми також впевнені, що ми вже достатньо досягли самостійно для того, щоби нам вдалося зробити це разом. Моя настанова – працюємо, діємо, єднаємось. Попереду довгий шлях, який маємо подолати Разом. Слава Україні!