Моя Україна до війни.

Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави і справою всього Українського народу. 

Воля народу є суверенною. Вона спирається на багатовікову історію українського державотворення. На основі здійсненого українською нацією, усім Українським народом права на самовизначення, Україна дбає про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя. 

Держава піклується про зміцнення громадянської злагоди на нашій землі. Підтверджує європейську ідентичність Українського народу і незворотність європейського та євроатлантичного курсу України.

Прагне розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу, усвідомлює відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями. 

Так вітає нас Конституція.
Всі ми знали про протиріччя між декларованими та фактичними справа. Однак, як бачимо зараз, таки крута Україна було до війни, бо є тепер з чим порівняти.
Україна насправді має складну історію. Є даність: міжусобиці, хапужництво, неправильні рішення (що зрозуміло лише з часом)… але народилася дитина, їй дали ім’я – Україна. Треба з повагою і розумінням сприймати історичні події, без фантазування «а як би могло бути, якби», хто кому що винен з прадавніх часів. Треба робити висновки і виховувати себе, як гідного громадянина і громадянку щодня.

Сьогодні є так. Це – наслідки минулих рішень. Що ми зробимо зараз, що приведе нас до хорошого майбутнього?
Наше майбутнє з позиції “зараз” для наших дітей буде “зараз” тоді у майбутньому. Що ми їм лишимо? Чвари, корупцію, зради, хабальство?..

З роками цінності змінюються не тільки в особистості, але й у держави, її керівництва. Громадянин – статистика для держави чи таки найвища цінність? Хто буде нами керувати? Чи як ми обиратимемо, хто буде керувати державою? Які потреби ми хочемо перекривати? Хто ще лишився голодний при владі? Хто ще не накатався по дорогих курортах та не накатався на автах важких люксів? Україна вже була сучасною. Жінки мали права на рівні з чоловіками. Ми працювали, заробляли, любили, будували бізнес, виховували дітей як вважали за потрібне. У нас була прекрасна медицина. Так, треба було до неї достукатись, але хто шукав, завжди знаходив. Наші фахівці – чарівники з науковим досвідом. Наша освіта пречудова. Інклюзія в НУШ попереду провідних держав. Наші діти розвивали емоційний інтелект з перших класів. А академічні знання давались на світовому рівні. Сучасні технології вже впроваджувались на підприємствах. А інноваційні цифрові технології вражали держави-лідерів.

То чому ж ми не були щасливими і конкурентоздатними у великих масштабах? Невже тільки через брак вільної англійської та інших професійних мов? Ні. Ми не розуміли собівартості. Ми знецінювалися себе, свої знання, свої вміння, свою країну. 

Радянська спадщина, у найгіршому сенсі, нарешті реально зникає. Нам лишаються воля, розум, прагнення до кращого, степи, ліси, Чорне та Азовське моря. І люди – невпинні, хоробрі, кмітливі, талановити, з палким серцем та пристрастю в очах.

Все буде Україна.

Я не найкращий приклад патріота.
Я навіть не із зброєю в руках.
Я не герой ні неба, ані флоту.
В моїх очах навіть сховався страх.
Але я сильно люблю Україну,
її волосся з спілих колосків,
її найкращу мову солов’їну
і чорнозем, і солов’їний спів.
Така маленька і така смілива.
Ще зовсім юна, а вже стільки болю.
Така велична серцем і мрійлива.
Схиляю голову перед тобою.
Напевно, ти ніколи не пробачиш
тому, хто рве твій синьо-жовтий стяг,
хто вирішив забрати рідне наше
ціною найдорожчого життя.
Ти вистоїш, моя відважна Ненько.
Покажеш світу свій незламний дух.
Ти знищиш ворога, моя рідненька,
бо твій народ – це твій найкращий друг.

автор: Галина Шпиитак